Коли стали сильно затримувати зарплату на заводах, а потім і рік її не платили, тобто її як би і зовсім не стало, а люди все рівно на роботу ходили, або їздили - та у транспорті не платили - говорили - зарплату не дають - і їм вірили, і казали - ну ладно - або люди наробили посвідчень собі - і також у транспорті їх показували, що вони або робітники того транспорту - слюсарі рухомого складу - чи то вони військовослужбовці - вохрівці, а деякі люди собі надрукували проїзні квітки - і їздили, а хто казав - грошей нема - то і той їздив - усі їздили на роботу і робили, їм давали розрахункові листки, що їм зарплату нарахували, а потім її дадуть, тільки все дорожчало, і інфляція зарплату спалювала, та люди робили, бо як же - кинути, все життя робили, але, щоб щось їсти стали собі шукати приробки, бо ще й робити тепер було не п’ять днів, а чотири, а то й три, а то ще й за свій рахунок відправляли то на два тижні, то на місяць, то на два, а то й на квартал.Ото ж з весни по осінь багато хто робив поденно на прополці та вбиранні врожаю на баштанах та полях - кабачата, морква, буряк, огірки, помідори, капуста, на дослідному, “у корейців” та “у казахів”, у совгоспах.На дослідному та у совгоспі - десять відер вбрав, або рядок прополов - одне відро собі, а “в корейців” та “в казахів” - ще й нагодують обідом, зате у дослідному чи совгоспі - техніка безпеки, дивляться, щоб були усі у головних уборах, щоб не напекло, а коли один робив і помер - то за рахунок совгоспу похорони робили, і помінки, і сім’ї його багато продуктів дали, і овочей, і м’яса дали півкорови і півсвині, а ще люди робили - у башмачкіних садах, на вбиранні врожаю, такі сади, що від Башмачки аж до Запоріжжя - черешня, вишня, абрикос, слива, яблуко - чотири відра вбрав - одне собі на вибиранні і сім відер вбрав - одне собі на масовому зборі - у тих садах були підприємці з Києва, вони сади взяли в оренду і дали їм лад - охорону привезли, з бульками - то вони так бультер’єрів звали, за двісті доларів зарплати охоронцю - ото ж ті охоронці й не пили а сади стерегли, і вертольоти в їх були - опилювати сади, тільки один вертольот в їх спочатку впав і льотчик загинув, а потім усе в їх пішло - вони оті вишні та черешні тут варили на компот, бо і ящики, і трактори і консервний цех вони також взяли у оренду, а компот везли у Київ і там з його робили газовані напої - ото наші газовані напої краще їхньої кока-коли чи пепсі чи фанти, бо там - хімія, а в нас - натуральна вишня та черешня, бо в нас вишня та черешня вигідніша, ніж їхня фарба, есенція та цукор - що, кажуть, цвях кинути у їхню воду - так цвях розчиниться, і якщо м’ясо туди вкинути - то також розчиниться, ото ж точно показували дітям у японському мультику, що люди розчиняються від їхніх газованих напоїв і вмирають, не те, що в нас - от вона вишня, от вона черешня - їж, пий, все - натуральне.Так що жити було можна, бо хто робив - тому було що їсти.Сади башмачкіни - дуже великі - і десять кілометрів, і двадцять - тільки між ділянок йдуть високовольтні електромережі - висять, тріщать, трава стирчить і від електричного поля дуже гострі у трави кінчики, як торкнешся у суху погоду кінчиків - вони не просто колють, а током трошки б’ють, воно порядно боляче і буває - аж до крові штрикне, як голочкою, от з голими ногами по садах не можна ходити і лягти просто так - не ляжеш, треба у штанях ходити і брати під себе що підстелити, щоб лягти - там картону багато усюди було, чи можна на ящики сісти, чи вже на своє відро, а просто на траву - краще не лягати.Краще з тими електричними мережами вже просто на дерево влізти і там відпочити, бо дерево електрику не держе, а по корінням воно у мокру землю глибоко тече, на відміну від трави, в якої коріннячко коротеньке, до води у землі не дістає, а все у сухому верхньому шарі, і тому електриці нема куди дітися, нема заземлення.А якщо воно - десертна вишня, чи абрикос калірований, чи біла слива - так ще й поїсти можна і собі, до дому у відро набрати.Бо що знизу відра - на отоварці не дивляться, ото ж багато хто так робив - знизу щось з сусідньої, кращої ділянки, а зверху - з тої, що сьогодні вбирали - за таке не ганяли.Ото ж був такий Гєна, слюсарем був, такий собі хлопець, що тільки трошки застав, коли ще гроші платили як треба - получка-аванс, а вже третій рік підробляв - у минулому році йому ще й на соняшнику пощастило - він на велосипеді у тому році їздив по ґрунтовках, бо на ґрунтовках у кінці серпня - у вересні, та й пізніше - у жовтні, а то й у листопаді щастило - так ото він їхав, а на багажнику мішки, а тут їхала машина з соняшником, зупиняється, вилазе водій - каже: давай у мішки насипимо соняшника і сховаємо у лісосмузі, накриємо чим-небудь,а потім, коли поля тут довбирають, і охорони не буде, то заберемо, це тиждень, не більше, може і дощу не буде, а хоч і буде - на олію піде, мені треба мішки, бо нас на мішки перевіряють - ото вони так і зробили, а потім забрали коли стало можна, і в його олія цілий рік була своя. А ще йому пощастило на ставку - він їхав, а там ставок рибний спустили і рибу грузили, а він так підійшов, що - як такий же робочий, там багато поденників було, і став грузити рибу відрами, і заробив мішок риби - вже її потім і жарили, і голови поморозили у морозильнику, та цілий рік юшку варили, і посолили, і пов’ялили - цілий рік білкову їжу їли, по-людськи жили. Тільки коли він рибу відром черпав, то у його з пальця кільце зслизнуло і пропало, кудись у рибу пішло - мабуть потім комусь попалося, він не дуже журився - бо колечко тоненьке було, але жінка його Валька дуже лаялася на нього - та нічого, колись ще може нове кільце вони придбають, коли гроші на таке будуть, мішок риби - то вже точно краще. І з цибулею йому було - грузили цибулю, а він сидів на ремонті ящиків під огірки, там саме підлітки стригли коноплі, що за битими ящиками поросли, оті огірки - оріони, на консервацію йдуть, ото ж він надумав покурити і сів за стіл, і тут під’їхав трактор і тракторист каже, що йому треба косилку взяти - на день, собі покосити, а Гєна дивиться - в його цигарки є, а сірників нема, він і питає, чи є сірники, а той тракторист йому підморгує і каже, що є, ну той говорить - давай сірники і бери собі косилку на день, тільки ж що зранку вернув - і також підморгує, бере сірники і підкурює, а тракторист ще раз підморгнув і косилку забрав, більше ні тракториста того, ні косилки тої там не бачили, але там ще стояв поруч з косилкою бульдозер, так підлітки, коли конопель настригли, скільки їм було треба, десь поблизу мабуть с...дили каністру і злили з того бульдозеру солярку, ще бульдозерист потім матюччя гнув таке, що аж коли заправився, то зніс яблуню білий налив, яка там росла і під якою столик стояв, на якому отоварювали трьома літрами молока працівників, які працювали поденно у тому господарстві, яке зробили на території булої військової частини, там було футбольне поле, у футбол солдати грали і приїздили хлопці у футбол грати з літнього табору праці та відпочинку, таки були табори - з сьомого по десятий клас, та технікуми, та студенти - тоді студенти врожай вбирали, ото ж їх привозили на військових машинах у футбол грати з солдатами, а вони боялися, бо хлопці грали у кедах, а солдати - у сапогах, ото ж частіше вигравали солдати, але хлопці також вигравали, а потім розформували частину, а територія і приміщення пішли під господарство - цибуля, буряки, кукурудза і корівник, так з коровами воно ще й нічого, а з бичками - не було забійників, так ото за коноплями поставили загінчик такий - з забору з колючою проволокою, два метри на п’ять, туди заганяли бичка на забій, закривали двері і стріляли бичку у лоб, він пробіжить трошки, і впаде мертвий, а тоді до його підбігали і вже різали, щоб кров випустити у миску, бо стріляти влучно - такі люди були, а забійника не було, та воно - яка різницяяк забити, а так ще й кров економніше збирали - у миску, майже кров не втрачалась.Так от, косилку на сірники змінявши, запропонував він водію автобуса, який поденних робітників возив, таке - щоб доки вони тут самі - він на ящиках, а водій - у кабіні куняє, так щоб загрузити п’ять мішків цибулі у автобус під сидіння, а потім, щоб автобусом після всіх його додому підвіз, а він за це йому - по пляшці горілки, казенки, за кожний мішок, і ніхто нічого не взнає, а ото що підлітки у коноплі щось вигрібають - так їм не до того, щоб щось зрозуміти і розповісти, та і водію воно якось було так, він якийсь дядько такий собі був меланхолічний, ото ж і загрузили цибулю, й цілу зиму її їли, і від того й діти його - Оленка та Максимко - не простудилися жодного разу за цілу зиму - бо багато з’їли цибулі, різної - і жовтої, і кримської фіолетової, і білої - щоб голова не боліла, бо біла цибуля дуже від голови допомагає.Ще й моркви він здобув - вже був листопад, поля повбирали, а він їхав впродовж поля на велосипеді з мішками, бачить - така картина.Моркву та бурях- їх підпахують плугом, щоб вбирати. От, вивернуть наверх з землею, а потім руками збирають у відро, це підвищує продуктивність праці порівняно з тим, щоб просто сіпати за гички, до речі - якщо за гички сіпати, то багато і просто у землі зостанеться.Так от, один рядок невдало підпахали - плуг пішов чомусь високо, і моркву порізав, ото ж той рядок і не вбрали, а так він підпаханий і зостався, Гєні на вдачу. Він у мішки ті половинки моркви понакидав, що аж мішків не вистачило, а вдома цій моркві дали лад.Буряки ж, капусту, гірки та помідори він просто поденно заробив, а потім частково виміняв на картоплю, бо картоплю не вирощували на полях та на інше, чого поденно не заробиш.А ще він їхав у жовтні край баштана, де були кавуни, а багато кавунів не вбрали - які були маленькі, несортові, а решта, мабуть, тільки зав’язалася, коли був саме масовий збір і лише під кінець вересня якось трошки доспіли, а які вже почали плесніти, одним словом, набрав він тих кавунів, та вдома порубав на бражку, і на цілий рік в них був самогон дуже добрий, ще добріший ніж за рік до того - з цукрового буряку, бо з кавунів - він м’якше виходить і дух та запах в його не такий різкий.Ото ж сидів собі Гєна у башмачкіному саду на картоні і їв бутерброд з запорізьким маргарином, бо маргарин - вигідніше за вершкове масло чи сало - жир такий самий, а дешевше майже у два рази і солоненький - ото ж можна прямо так і їсти, і воно ситно, ще й потім - вишнею заїсти, солоденьким.До його підійшла Оксана - Степаненкова дочка, що ото її Степаненко погнав у Башмачку, щоб привчалася, а то ж він Вовки Степаненка син, в якого батько, ще до війни, посадив був чотири дуби по краях свого двору, бо в його було чотири сина, так он і задумав посадити чотири дуби на честь своїх чотирьох синів.І тільки, коли посадив останнього, четвертого дубка, коли вже землю лопатою підрівнював, раптом від думки, яка його пронизала, мало не впав, бо зрозумів - що ж він наробив, яку невиправну помилку у житті своєму допустив, але вже було пізно.По-перше, він перед тим, як садити дуби - не встановив - який з них на честь кого саме.По-друге, воно так виходить, що коли дерево посаджено на честь людини, то людина з цим деревом стає пов’язаною, і якщо, наприклад дерево захворіє - то для тої людини дуже погана прикмета, якщо дереву буря зламає щось - так і людина буде сама не своя за свої руки та ноги, а якщо дерево засохне, то що ж тоді і людині зостанеться.От і вийшло, що самою страшною порукою пов’язав він своїх синів з тими деревами, та з тою хатою, та на все життя, своїми власними руками і своєю дурною головою, і сини то одразу зрозуміли.Але що зроблено - то зроблено, і стали сини ті дерева берегти.І сталося диво - і війну дерева пережили, і потім хотіли через те місце дорогу будувати, а для того дома поваляти, а людей поселити у побудоване для цього житло, ще й компенсацію виплатити, але потім чогось дорогу у об’їзд зробили і хата з деревами залишилась, і досі ті дуби ростуть, а чотири Степаненки - здорові як бугаї, хоч і дуже пристаркуваті.Ото ж вона - Оксана - Гєні розповіла, що в її Льоша, двоюрідний брат, у валютному обміннику робе, можна гарно заробляти, а вона пішла цього року на підводне плавання, це дуже інтересно, що вона живе на п’ятнадцятому поверсі, а ліфт не робе, і зараз вона оце заробить два відра вишні - і доведеться перти на п’ятнадцятий поверх самій, бо ніхто не зустріне - усі на дачі, а вона так вважає, що поденно робити вигідніше, ніж на дачі - бо на дачі може бути неврожай, колорадський жук все пожре, чи заморозок буде і нічого не зав’яжеться, чи хробак, чи мєдвєдка, чи гусінь усе пожре, чи кислотний дощ, чи листя почорніє, чи помідори полягають на землю і погниють, чи не будуть гірки зав’язуватись, чи капуста не піде у качан як треба, чи з дачі відлучаться - а там все по...дять, ото ж треба там сидіти і охороняти, як собака гавкати, а тут - привезуть тебе на нормальні фрукти, заробиш своє - і все, а ще вони з дівчатами надибали на шосе піцерію у минулу суботу, там нормально, вони там гарно посиділи, у Аньки були гроші, так вони так напилися, що на рогах додому поприходили, весело було, ще на Танькіни гроші купили піцу, а на Лєнкіни - куру гріль, кури гріль, не цигарки, а кури гріль, а цигарки - мальборо.Ото ж Гєна собі пригадав, що він був на ставку, з товаришами, і навіщо він тоді так багато випив червоного вина, бо потім поприходили дівчата з села і він з однією пішов у ставок, але йому було погано, і він вийшов, а стало холодно - він випив горілки і всі поснули прямо біля ставка, як свині, і більше такої дівчини в його не було.Гєна - він такий собі ще хлопець, і Оксана була така собі теж дівчина, тоді він сказав Оксані: пішли походимо по саду, і вони пішли весняним квітучим садом, бо був початок літа і було багато квітів між рядками дерев, от вони йшли у мареві і балакали про те, що він їй таки допоможе занести відра на її п’ятнадцятий поверх, а вона його за це почастує пивом, бо у них у холодильнику є пиво, і він собі думав, чи достатньо далеко вони зайшли у сад, що може вони вже достатньо далеко від людей відійшли, і коли там ще який п’ятнадцятий поверх, коли ось тут нормальний сад, та раптом Оксана зачепилася за гілку і сказала, що вона задницею зачепилася за гілку, а він придивився, і зрозумів - що в Оксани дійсно не попка, а саме задниця, а навіщо йому задниця, коли йому треба попку, і він сказав тоді Оксані, щоб вона поверталася, і дивилася, щоб без них автобус не в’їхав, а сам Гєна попрямував далі у сад.Бо він вже досить далеко зайшов у сад, і згадав про Білий камінь.Справа в тому, що у самій середині башмачкіних садів, після кільця черешні, кільця вишні, після абрикоса, сливи, яблука та айви, е кільце персиків, а вже у кільці персиків - ділянка особливих яблунь, в середині цієї ділянки - галявина, на якій росте яблуня сорту «Білий камінь’.Хто добереться до Білого каменю, подолає охоронців, бульок, вертольоти - а йти доведеться кілометрів двадцять, по міжряддям - і не заблукати, та візьме яблуко, винесе його, принесе собі до дому і з’їсть, то до того доля повернеться, і в його не буде проблем, і все вирішиться.Ото ж, Гєна пішов шукати Білого каменю.Коли його потім запитували - як він знайшов Білий камінь і не попався булькам, то він казав, що коли ще він йшов з Оксаною, то відчув себе у якомусь мареві, як у тумані, а коли Оксана пішла геть, то його зовсім стало трохи ковбасити, аж руки й ноги стали ватні, і душно йому було, але щось його вело, як на автопілоті, і він прийшов на галявину і зірвав яблуко Білий камінь, це було вночі, але була луна і зірки, і все видно, жодної хмаринки у небі.Також на автопілоті він і повертався. Кажуть, що то вони, коли йшли з Оксаною, мабуть зайшли у зону, яку опилили з вертольоту, бо Оксану також заковбасило, а у атобусі ще й вирвало - гадали, що перегрілася, і бензином у автобусі воняло, все нормально - дали водички.Може і хімія, але Гєна на світанку наступного дня вийшов на Запорізьке шосе, часів у півшостого, а в руці його було яблуко Білий камінь, і спати не хотілося, тільки все на йому було мокре, йому було дуже холодно і зуби в його від холоду сильно стукали, і до його повернувся здоровий глузд, він отямився і подивився навкруги.Сонце вже вставало.Ліворуч його у великій калюжі були гусі.Подалі був бичок.Він трохи пройшов.У придорожньому кафе йшла гулянка - грала музика, гоцали три дівчини і три хлопця, у мангалі готували шашлички, все гаразд, як треба, у півшостого ранку.Далі були ще гусі, а потім сидів дід і стукав у бубон потрошку.Далі гнали на пасовисько корів, і він знову пішов як на автопілоті, і у середині наступного дня відчув себе у своїй хаті, на кухні.Він попив чаю і з’їв яблуко Білий камінь.Незабаром на Гєнін завод завітав Президент.Для того завод весь перекрасили, ще й кришки люків покрасили.А на заводі на той час розвелося дуже багато бродячих собак, і була така вказівка - повбивати собак, щоб їх не було, коли Президент приїде.А робочі коли це взнали, то вони вирішили тих бідолашних собак врятувати. Там стояли контейнери з-під японських станків, чи з-під італійських, так робочі взяли у столовій м’ясо і поклали його в ті контейнери, багато поперли м’яса, а робочі столової допомагали перти, і хоч котлет у той день не було, то ніхто нічого не сказав, а начальство у столовій не їло, а яке їло - для тих котлети знайшлись, ото ж ніхто не взнав про рятування собак. Коли собаки побачили і почули м’ясо, то вони забігли у контейнери, а робочі позакривали контейнери. М’яса було так багато, що собаки так понаїдалися, що аж всі поснули, і так собаки і пережили приїзд Президента у тих контейнерах - сиділи собі у контейнерах і їли м’ясо, тихенько сиділи - не гавкали. А коли Президент уїхав, то робочі собак випустили, але вони ще до тих контейнерів приходили і доїдали м’ясо.А потім на заводі стали платити зарплату, та знову стали робити п’ять днів на тиждень і у відпустки за свій рахунок перестали відправляти, і Гєна не став поденно робити, як колись, а став робити на заводі нормально.
Немає коментарів:
Дописати коментар